Компаніївське лісове господарство

Інтерв’ю Миколи Колісниченка

 

Редакція газети відкриває нову рубрику, у якій вестиме розмову з колишніми керівниками лісової галузі. Сьогодні гість редакції Голова Державного комітету лісового господарства України в 2002–2005 рр., керівник Всеукраїнської асоціації охорони та відтворення тваринного світу, Заслужений працівник лісового господарства України Микола Колісниченко.

 

– Миколо Васильовичу, хочу розпочати з найважчого запитання, чи могли Ви, наприклад, у 2005 році, коли працювали керівником Держкомлісгоспу, уявити собі ситуацію, в якій сьогодні опинилася лісова галузь? І які, на Вашу думку, причини цього?

 

– Шановні колеги, лісівники. Напередодні цієї розмови я дійсно думав, чому сталося так, що всі ви опинились у ситуації, коли потрібно виживати. Не жити нормальним життям, створювати нові ліси, а саме виживати. І не тільки лісівникам, а й працівникам, зайнятим у деревообробці і мисливській галузі. Адже всі раніше мали чітку перспективу, мали програми розвитку мінімум на десятиліття і все це підтримувалося державою.

 

В тому ж 2005 році у Держкомлісгоспі працювало більше 93-х тисяч людей, сьогодні – менше 50 тисяч.

 

Галузь була забезпечена кадрами, нормально функціонувала наука.

Ви запитаєте, чи міг я уявити ситуацію, яка є сьогодні. Моя відповідь – ні, не міг. Сьогодні – це в моєму розумінні починаючи з 2014 року.

 

Я ніколи не поривав з галуззю, підтримував тісні і постійні зв'язки з багатьма працівниками різних рангів. Це для мене вище від будь-якої нагороди. Разом із тим і я, в свою чергу, чим міг допомагав Держкомлісу, а пізніше й Держлісагентству, але про це згодом.

 

У 2015 році я відмовився від посади першого заступника Голови, і не тільки через те, що дізнався рішення міністра Павленка про припинення бюджетного фінансування галузі.

Мені стало відомо, що підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів про створення якогось великого підприємства в Києві. Дістати цей документ вдалося завдяки допомозі голови галузевої профспілки. Прочитав так званий «документ», який назвали «реформаторським», адже його хотіли проштовхнути під виглядом реформи галузі, і зрозумів, що його впровадження буде означати руйнування лісової галузі.

 

Знову ж таки, звернувся до багатьох впливових народних депутатів із різних фракцій, за винятком Народного фронту. В той же час наші профспілки, громадські організації, ректори вузів, деякі голови держобл­рад, науковці, написали ґрунтовні листи Прем'єр-міністру Арсенію Яценюку з проханням не проводити таку «реформу».

 

Забігаючи наперед скажу, що, на превеликий жаль, сучасні Прем'єр-міністри таких листів не читають. Більше того, як сказав керівник однієї з фракцій, листи не доходять навіть до помічників Прем'єра. Очевидно, сьогодні це така система не тільки по відношенню до лісівників, а й до всіх.

 

– Миколо Васильовичу, ми бачимо, що у Вас негативне відношення до Уряду. Чому?

 

– Тому, що я ніколи не міг навіть уявити, що державні мужі, які, до речі, випадково прийшли до влади на хвилі революції, будуть так цинічно брехати і так бездарно керувати країною. В них усе поділено. Маю на увазі цілі галузі, грошові потоки, бюджет країни.

 

Залишилося продати землю, приватизувати ліс, дорозпродати за безцінь на «своїх аукціонах» залишки промислових підприємств.

Ніколи не думав, що ці відносно молоді люди, дорвавшись до керівництва країною, за 4,5 роки знищать економіку, залізуть у страшні борги, змусять найкращих спеціалістів, робітників, учених шукати заробітку в інших країнах, адже сім'ї потрібно утримувати.

 

Подивіться, що за Уряд сьогодні, в ньому половина – міністри, на яких заведені справи за корупцію, а інша половина – виконуючі обов'язки. Рішення приймаються такі, які вигідні нашим, так званим, європейським партнерам, а не Україні, тому що ми вже стаємо сировинним придатком.

 

– Розкажіть детальніше про зв'язок між роботою Кабінету Міністрів і реформуванням Держлісагентства.

 

– Будь ласка. На цьому фоні, що я дуже коротко змалював, група чернівецьких «бізнесменів» винесла ідею знищення лісової, а паралельно і деревообробної, і мисливської галузей, шляхом створення підприємства на чолі зі «своїм» керівником, яке розпоряджалося б кадрами і фінансами всіх держлісгоспів. Звісно, і лісопродукцією. Ось така суть цієї реформи.

За тією інформацією, яку я мав у 2015 році, вже впродовж року в галузі планували замінити всіх керівників облуправлінь, директорів лісгоспів, керівника лісовпорядкування.

 

Тому я і попросив багатьох впливових політиків і депутатів зустрітися з Арсенієм Яценюком і відговорити його від прийняття такого рішення. Один із керівників фракції, а саме Олег Ляшко, сказав мені, що змінити підготовлене рішення вже практично неможливо.

 

Ситуацію врятувала лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Сьогодні, хоч і через три роки, я хочу щиро подякувати їй, а також народному депутату Івану Кириленку, в моєму розумінні – найкращому міністру аграрної політики за всі часи Української держави. Адже він допоміг мені знайти дуже важливі аргументи, щоб переконати Арсенія Яценюка в тому, що постанова Кабінету Міністрів не може бути прийнята в такій редакції, і що це не реформа.

 

– Тоді скажіть, чи підтримуєте Ви теперішнє керівництво галузі, адже атаки на лісівників продовжуються?

 

– Так, я підтримую Володимира Бондаря, хоча деякі питання, спираючись на свій досвід, вирішував би по-іншому.

Одного разу я сказав йому, що, очевидно, в нього сильніші нерви, ніж у мене, адже я не витримав би того, щоб галузь залишилася без фінансування, щоб методично знищувався кадровий потенціал, особливо Півдня України, щоб обкладали космічними податками землі лісфонду тощо.

 

Прем’єр-міністр чомусь вирішив, що він може не виконувати Указ Президента, де виписано багато речей, прийнятих для розвитку галузі.

 

Замість того, щоб заслухати керівника лісового Агентства, почути вчених-лісівників, зробити чесний аналіз, Володимир Гройсман заявляє на всю країну, що Карпати лисі з вини лісівників. Розпорядився провести аерофотозйомку, щоб всім показати оті страшні вирубки.

 

Результат – повне мовчання, адже все це виявилося, м'яко кажучи, неправдою. Знову ж таки, на підставі досліджень невідомої британської фірми заявляє про якісь дев’ять мільярдів контрабанди лісоматеріалів. У мене немає сумніву, що ці заяви зроблено свідомо, для дискредитації лісівників, адже він добре знає, що, по-перше, такого не може бути апріорі, а по-друге, за контрабанду відповідає митниця разом із МВС та СБУ. Будь-яку контрабанду в нормальній державі можна побороти рівно за три дні, але ніхто не хоче цього робити.

 

Все що робиться по відношенню до галузі сьогодні – відбувається цілеспрямовано. Адже знову підняли голову ті ж реформатори, що і в 2015 році.

 

– Миколо Васильовичу, але ж питання реформування галузі вивчається та аналізується вже впродовж більше як чотири роки. Наші західні партнери навіть надають для цього гранти.

 

– Думаю, всім відомо, що кожна країна іде своїм шляхом, адже має свою специфіку.

Розумні люди багато років, а може й десятиліть, шукали таку форму існування та розвитку лісогосподарської частини народного господарства, щоб можна було на постійній основі знайти баланс між лісовідновленням і лісокористуванням, тобто забезпечити вирощування і збереження лісів від пожеж та шкідників, своєчасно провести рубки догляду, при цьому надати сировину і лісоматеріали тим, хто її переробляє.

 

Після багатьох експериментів, часом дуже невдалих, модель для України була знайдена. Якщо зовсім коротко, то основа її – держлісгоспи. Життя не стоїть на місці. Ніхто не заперечую те, що потрібно постійно вдосконалювати систему управління. Але, по-перше, це повинні робити вчені і практики з багаторічним досвідом, по-друге, будь-яка реформа має на меті покращення і для держави, і для людей.

Я вже говорив, що кожна країна має свої особливості, адже те, що підходить для Німеччини, Польщі або Прибалтики, не можна повністю переносити в Україну.

 

Знаєте, в чому парадокс? У нас проводилась і проводиться велика кількість круглих столів, семінарів тощо. Ті, хто отримує гранти, змушені тією чи іншою мірою прислуховуватися до порад тих, хто дає ці гранти.

 

Але найголовніше навіть не це. Якими б хорошими і правильними не були «наробки» і пропозиції – в Кабінеті Міністрів чомусь роблять висновки, які вигідні тільки отим «реформаторам», про яких я говорив вище.

Ось чому я перестав ходити на такі заходи.

 

На закінчення хочу сказати, що я – оптиміст. Нікому не вдасться приватизувати чи віддати в концесію лісову галузь. Не встигнуть. Зовсім скоро прийдуть до керівництва державою люди, які будуть працювати так, щоб було нормально жити всім українцям, а не купці корупціонерів, якими управляють транснаціональні корпорації.

 

Кореспондент
Газета "Природа і суспільство"