Головна » 2018 » Серпень » 7 » СЬОГОДНІ – 100-РІЧЧЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ОХОРОНИ ПРИРОДИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
15:13
СЬОГОДНІ – 100-РІЧЧЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ОХОРОНИ ПРИРОДИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

“Треба пам’ятати, що тут сила, сильніша від бомб і крові. Це любов, любов до рідного краю. І треба побажати, щоб ця любов збереглася на Україні…”.

П.Тутковський,1918

Сьогодні, 6 серпня 2018 року виповнюється 100 років з дня прийняття першого рішення про те, що природа в Україні має бути захищена Законом. Досі про цю важливу подію не публікувалось окремих досліджень, книжок. Про нього майже не можна знайти згадок в інтернеті. Цього ж дня, в дні громадської війни, саме природоохоронці прийняли рішення про створення Української Академії Наук. Разом з тим, ця вкрай важлива подія дала старт сучасному природоохоронному законодавству, яке зберегло ті ж принципи, що були закладені фундаторами 100 років тому.

Навесні 1918 року за пропозицією проф. П. Тутковського, Українське наукове товариство розпочало підготовку Першого з’їзду природників України. До організаційного комітету) увійшли представники 33-х товариств і організацій природоохоронного напряму. На проведення з’їзду гетьманський уряд асигнував Товариства 1000 карбованців. В запрошенні учасників закликали звітувати про успіхи товариств та клубів, делегати з яких направлялись для участі у з’їзді.

Саме в цей час розпочався страйк на залізниці, а німецька комендатура, у зв’язку із вбивством головнокомандуючого німецькими окупаційними військами генерала Ейхгорна заборонила проведення у Києві будь-яких зборів. Багато делегатів через складну політичну ситуацію в Україні не змогли прибути до Києва, тому замість масштабного з’їзду, 6-8 серпня 1918 року, було проведено «Попередню нараду природників України» в приміщенні Університету Святого Володимира. Учасниками Попередньої наради стали ті, хто фізично зміг дістатись до Києва кіньми, або пішки. Сьогодні ми можемо робити висновки про те, що Попередня нарада досягла навіть більшого, ніж її організатори очікували від повноцінного З’їзду, який в результаті так і не відбувся.

Головою Попередньої наради було обрано В.Вернадського (саме тут, на Попередній нараді природників, після його доповіді було прийняте рішення про підтримку його пропозиції Української Академії Наук). Вернадський пропонував поєднати зусилля всіх природничих товариств та утворити Асоціацію природознавців та Всеукраїнську спілку науково-природничих установ. Асоціація мала утворити територіальні підрозділи

На превеликий жаль, серед оригіналів доповідей та протоколів з’їзду, що зберігаються в Інституті рукопису НБУ, доповіді згодом репресованих природоохоронців – відсутні.

Більшість учасників Попередньої наради мали виступи щодо реабілітації України після війни, створенням власного природоохоронного законодавства та переорієнтацією природничої науки на українську мову (передусім – розробка власної номенклатури та термінології), а також наближення її до української культури. Найбільше про наслідки війни для природи йдеться з вуст зоолога М.Шарлеманя.

«Війна та революція завдали природі нашої країни глибоких ран. Порубано більше половини загальної площі лісів, розорано останні куточки степів, постріляно багато цікавих і рідких звірів та птахів, знищено та й тепер ще нищиться багато риби в річках. Все це примусить нас, коли ми почнемо гоїти рани, звернути пильну увагу на справу охорони природи. І уряд, і громадянство безперечно почнуть проводити в життя ідеї охорони природи» (М. В. Шарлемань).

Посилання: http://epl.org.ua/announces/sogodni-100-richchya-zapochatkuvannya-ohorony-pryrody-v-ukrayinskij-derzhavi/

Українські «природники» 1918 року, як тоді називали себе природоохоронці, орієнтувались на західні ідеї і зокрема сподівались, що в Україні можливим є запозичити найкращі моменти з американського і європейського (німецького) підходів до охорони природи. Найбільш буквально про це йшлось у доповіді В.Талієва «Охорона природи на Україні та в Росії».

«Є дві течії в охороні природи: американська і англо-саксонська, або краще – німецька. Американський напрямок має масштаб… національні парки Сполучених Штатів Північної Америки, мають велику площу, котра разом є розміром трохи менша ніж вся Харківська губернія. Німецький напрямок, батьком якого є професор Конвенц, передбачає далеко менший масштаб і пристосовано до умов дуже заселеної Європи… Через заселеність України, нам доведеться в більшості додержуватись методу Конвенца» (В. Талієв).

Ідея орієнтації на західний досвід лунала не лише з вуст науковців і аматорів, а й фігурувала у виступах посадовців. Так, варто відзначити виступ керівника Природоохоронного відділу Міністерства земельних справ Л.Портенка «Про діяльність Природоохоронного відділу Міністерства земельних справ»:

«Позаяк уряд агітував за розпашку кожного кроку землі, треба було подбати про захист цілини і з сього приводу на нараді при відділі постановили про нерозпашку усіх відомих частин цілини, яку б велику площу вони не займали б, а потім – про організацію в великому масштабові докладного дослідження цілинних частин степу і лісостепу… Після докладу М.Ф.Біляшівського про місцевості, цікаві в ландшафтному відношення, було ухвалено доручення йому скласти комісію для вирішення питання про вироблення законопроекту про охорону цікавих ландшафтів (по прикладу пруського), про інвентаризацію найбільш художніх ландшафтів. Проф. П.А.Тутковським складено анкету яка змогла дати матеріал для інвентаризації памяток природи. Коли ми перейдемо до нашої сумної дійсності, то треба посвідчити, що за стінами відділу і комісії кінчались діяльність і наміри» (Л. Портенко, 1918).

Отож на рівні Міністерства земельних справ також розглядалось питання про розробку природоохоронного законодавства німецького зразку.

Попри те, що на той час в Україні існували лише «приватні заповідники» – «Асканія-Нова», «Пилявин», нарада була скерована на те, щоб зробити охорону природи– справою державною. У своїй доповіді «Охорона пам’яток природи на Полтавщині» В.Ніколаєв пропонував визнати державною власністю та оголосити національними парками низку природних територій Полтавщини. Ідеї націоналізації природних територій були широко поширені серед «природників», бо й М.Шарлемань значно пізніше написав, що коли приватні заповідники лишаться в руках їхніх власників, – не матимуть гарантованого майбутнього. Втім, тогочасний гетьманський уряд, пов’язаний із великими землевласниками не сприйняв ідей природників. Створювати народні парки ніхто не став. Хоча варто віддати належне і тому, що поряд з цим в час гетьманату було припинено роздачу землі, обіцяну населенню революційними організаціями в перші місяці незалежності.

О. Яната, у доповіді «Забутки природи Таврії й Криму і про діяльність Комісії по охороні природи і старовини Кримського товариства природознавців і любителів природи» запропонував передати під охорону ділянки, що репрезентуватимуть всі типи екосистем півдня України (полиновий, ковилово-луковий, луково-кущовий степ, поди та гранітні могили Бердянського повіту), називав переліки перспективних до охорони територій в Криму та наголошував на необхідності створити в Криму національний парк.

П.Тутковський у доповіді «Геологічні забутки природи України» зазначив, що «забутки» неорганічної природи також заслуговують охорони та подає первинний перелік особливо цінних геологічних утворень або їх типів для Полісся, Надніпрянщини та Поділля. До рішення Попередньої наради включено відповідний пункт: «Вишукуваннє і зазначеннє таких забутків неорганїчної природи пропонувати всїм дослідникам і природникам України, геологічному комітетові та ин.інст».

Найбільшу цікавість становить доповідь видатного ботаніка В.Талієва «Охорона природи в Україні, Росії та в інших країнах», в якій він пропонував інституційний шлях формування природоохоронної галузі в Україні. Зокрема, він запропонував на затвердження Попередній нараді таку послідовність тез:

1. Охорона природи є питанням невідкладної важливості і має національне і народногосподарське значення;

2. Задачі охорони природи повинні бути прийняті до уваги при вирішенні земельного питання;

3. При розробці законів про лісівництво, полювання і риболовлю мають бути враховані інтереси наукової охорони природи;

4. Для можливого втілення у життя охорони природи необхідна термінова розробка загального закону про охорону пам’ятників природи і створення національних парків (заповідних ділянок);

5. Для здійснення нагляду за впровадженням охорони природи і пропаганди ідей охорони природи необхідно створити центральні і місцеві органи влади – інспекторів, що обираються з числа осіб, відомих своєю діяльністю по охороні природи;

6. Як на утримання органів влади, так і на пропаганду ідей охорони природи і реалізацію їх у житті урядом мусять виділятись відповідні кошти;

7. Ознайомлення з ідеями охорони природи має бути введене до програм нижчих та середніх шкіл, а також до програм вчительських курсів, семінарій та інститутів;

8. Розробку законопроекту доручити Київському Обласному комітету по охороні природи.

За лічені тижні після Попередньої наради проф. В.Талієв самостійно склав та надіслав до Міністерства земельних справ проект Закону про охорону природи. Проте закон так і не був прийнятий у зв’язку із створенням СРСР.

Закладені в законопроекті позиції суттєво запозичені із вже працюючої на той час системи охорони природи в Прусії. Законодавче закріплення процедури створення природоохоронних територій та взяття їх під охорону держави; інвентаризація територій, що мають бути оголошені пам’ятками природи, поширення анкет для збору інформації про пам’ятки, і навіть структура Комісії з охорони природи – все це перегукується із тим, як охорону природи було запроваджено на німецьких землях.

Ще одним наслідком Попередньої наради стало надання юридичного статусу заповідникові «Асканія-Нова». До того часу вона існувала лише на правах приватних землеволодінь Ф Фальц-Фейна. В час громадянської війни, Асканію вдалось зберегти завдяки військовим, що охороняли її від селянського погрому. Проте, юридично питання не було вирішене.

Після Попередньої наради природників, зоолог М. Шарлемань підготував проект декрету, підписаного вже 1 квітня 1919 року головою Раднаркому Х. Раковським. Згідно з декретом, Асканія-Нова оголошена «народнім заповідним парком» за зразком американських національних парків. Своєрідний переклад терміну «National Park» є цілком природнім для того часу, оскільки більшість понять, яким в сучасній Україні додають прикметник «національний» в часи УНР вживались із прикметником «народний». Втім, в такому статусі, Асканія-Нова проіснувала не довго. Вже 8 лютого 1921 року, новим державним рішенням Асканію Нова перейменовали в Державний степовий заповідник,.

Таким чином, невелике зібрання небайдужих до природи людей у дні громадянської війни, що відбулось 100 років тому, призвело до збереження Асканії-Нова, започаткувало Національну Академію Наук України, а також дало старт формуванню природоохоронного законодавства на Україні.

 

 

Переглядів: 12 | Додав: Юлия | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: