Компаніївське лісове господарство

Знищення лісів у воєнні і післявоєнні роки і розбалансованість співвідношення лісу і ріллі призвели до негативних стихійних явищ в Україні – жорстокої посухи і неврожаю 1946 р. Ці обставини змусили на держав­ному рівні звернутися до впровадження захисного лісорозведення.

Так, у 1947-48 рр. були створені державні лісозахисні станції, які проіснували до 1953 року і виконали великий обсяг робіт по створенню полезахисних лісових смуг і захисних насаджень на землях колгоспів області (понад 15 тис. га). У наступні роки роботу по захисному лісорозведенню успішно продовжували державні лісогосподарські підприємства.

Ще один поштовх захисному лісорозведенню надали пилові бурі 1968-69 рр., які виникли після збільшення питомої ваги орних угідь у 60-і роки й охо­пили майже всю степову зону України.

Для боротьби з ерозією, яка почала бурхливо розвиватися, у 1968 році на території Кіровоградської області було ство­рено Компаніївську лісомеліо­ративну станцію, яка згодом була реорганізована у держлісгосп.

Директором новоствореної Компаніївської лісомеліоративної станції було призначено Бориса Володимировича Романського.

«В соответствии с приказом №2-К от 04 января 1968 года по Кировоградскому облуправлению лесного хозяйства и лесозаготовок , с сего числа приступил к исполнению обязанностей директора Компанеевской лесомелиоративной станции. Директор Компанеевской ЛМС Б. Романский» (із матеріалів архіву).

На посаду новоствореного підприємства Борис Романський прийшов уже з багажем професійних знань і набутого досвіду роботи у Чорному лісі.

Зона діяльності Компаніївської ЛМС охоплювала на той період південну, сугубо степову, частину нашої області. Із лісового фонду налічувалося декілька невеликих яружних урочищ, а лісових смуг практичного не існувало.

За колишніми спогадами Бориса Володимировича Компаніївський район запам’ятався йому його степами. Як тільки закінчувався Кіровоградський район, починався суцільний степ. Розорені відкриті степи не раз зазнавали вітрової ерозії у вигляді пилових бур і потребували негайного лісомеліоративного захисту.

Перед колективом новоствореної лісомеліоративної станції ставилося завдання створення захисних лісових насаджень на яружно-балкових землях шляхом терасування схилів і їх заліснення, закладки системи полезахисних лісових смуг.

Лісомеліоративна станція одержала тоді необхідну кількість бюджетного фінансування на виконання робіт по лісорозведенню, значну кількість техніки та кошти на капітальне будівництво.

Уже в перший рік колектив Компаніївської лісомеліоративної станції створив лісові культури на площі 222 гектари, в тому числі на площі 69 гектарів заклав полезахисні лісові смуги з цінних лісових порід. В наступні роки обсяги щорічних посадок складали 400-500 га лісових насаджень. Відтак зазеленіли усі яри і балки.

Для молодого керівника Романського це був час звершень і ентузіазму. Йому випало будувати підприємство з нуля. За два роки на краю райцентру Компаніївка біля урочища «Андріянів став» під безпосереднім керівництвом директора новоствореного підприємства було побудоване компактне лісове селище із виробничих та житлових будівель.

П’ять років присвятив Борис Володимирович новій справі, а вона зробила його знаним на всю країну. Станція була однією з кращих в Україні. ЇЇ досвід вивчали не лише в Україні, а й у Москві на ВДНГ. Міністр лісового господарства, який відвідав підприємство, був у захваті від побаченого. Потім, за його ж рекомендацією, Бориса Романського запросили в Москву поділитися досвідом.

У 1973 році з метою покращення роботи провідного в області Чорноліського лісгоспзагу Бориса Романського перевели на посаду директора цього підприємства, а водночас і директора Чорноліської лісної школи. Лісгосп тоді швидко відновив втрачені позиції, а Бориса Володимировича, за наказом Мінлісгоспу України, через два роки було призначено на посаду начальника обласного управління лісового господарства. Керівником лісової галузі Кіровоградщини Борис Романський працював до виходу на пенсію, майже 15 років (1975-1989).

За багаторічну сумлінну працю у лісовій галузі Бориса Володимировича Романського нагороджено Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної ради і знаком «З добром до людей», галузевими відзнаками «Відмінник лісового господарства» та Почесний лісівник України.

Та найвищою своєю життєвою нагородою Борис Володимирович вважав сотні і тисячі гектарів лісів, створених під його керівництвом і за його участі, які є живими свідками його невтомної праці, патріотичного служіння

його величності лісу і будуть служити і дітям і внукам.

Як керівник, Борис Володимирович був енергійним, умілим, передбачливим, користувався великим авторитетом серед лісівників не тільки нашої області, а й інших регіонів степової групи. Як людина, завжди був об’єктивним, доступним, розсудливим і справедливим, за що його любили і поважали підлеглі працівники. Борис Володимирович відчував людей, розпізнавав у них фаховість і справжність, тож дуже ретельно підбирав кадри, для молодих спеціалістів був учителем і наставником. Його мудрі настанови для багатьох із них ставали запорукою їх подальшого професійного зростання.

Своїм патріотичним ставленням до лісу і повагою до людей заслужив вічну шану і повагу багатьох поколінь лісівників. Був прикладом порядності, людської гідності, поважною людиною серед лісової гвардії області.

У нашій світлій пам’яті назавжди залишиться сторінка історії лісової Кіровоградщини, в тому числі і Компаніївського лісового господарства, написана трудовим життям Бориса Володимировича Романського.

Довідково:

Народився Романський Б.В.15 січня 1929 року на Вінниччині. Любов до лісу у нього - це славетна родинна спадщина. І батько і дід його були лісничими. Премудростям догляду за лісом його навчали ще з дитинства. У 1944 році п’ятнадцятирічного юнака на фронт не взяли, а призначили працювати лісником. У післявоєнні роки після закінчення середньої школи за станом здоров’я Борис Романський не зміг навчатися у вузі, до якого вступив. Після лікування став учнем Чорноліської лісної школи, яка додала йому професійних знань і видала путівку в життя. Із цієї лісної школи розпочалося його професійне зростання, із неї стартував він у практичну лісогосподарську діяльність. Працював на Кіровоградщині помічником лісничого Комсомольського лісництва, лісничим Хіровського лісництва, директором Хіровського меблевого комбінату. Однак при першій же нагоді із задоволенням повернувся до улюбленої справи – вирощування лісу. Вищу освіту здобував на лісогосподарському факультеті Української сільгоспакадемії.

Під керівництвом лісничого Романського у Чорному лісі було створено багато цінних лісових культур. Окремі ділянки вирощених ним рукотворних лісових насаджень взяті на науково-дослідний облік і носять назву «лісових культур Романського», вони визнані зразковими для умов Чорного лісу.

Ці ділянки, як правило, демонструвалися на семінарах і виробничих нарадах.

Борис Володимирович не тільки створював ліси, а й переймався капітальним будівництвом. Крім збудованого лісового комплексу у Компаніївці, за період його керівництва лісовою галуззю області були побудовані нові типові контори Голованівського, Світловодського, Чорноліського лісгоспів, контори ряду лісництв, декілька лісових кордонів, цехи переробки Світловодського і Чорноліського лісгоспзагів. Сучасне приміщення обласного управління лісового та мисливського господарства також побудоване за часів його керівництва лісовою галуззю області.

Його особистий внесок у справу степового лісорозведення, збільшення лісистості, лісовідновлення, розвитку лісової галузі Кіровоградщини неоціненний.

16 квітня 2014 року на 86 році життя його зірка згасла, та пам’ять про її блиск і тепло житиме серед лісівників вічно.

Олександр Слюсаренко,

директор ДП «Компаніївський лісгосп» (2018р.)