Компаніївське лісове господарство

Мабуть, це небесний знак того, що саме у переддень професійного свята 2016 року зупинилося серце світлої людини, величної постаті у лісовому Всесвіті - Василя Мащенка. З ним лісівники Кіровоградщини прощались у День працівника лісу.

Неочікувано згасла його зірка, яка спалахнула далекого 1940 року 1 лютого на Полтавщині. Родина Мащенків жила тоді у райцентрі - Чорнухах. Хлопчик ріс допитливим і тямущим. Спраглий до знань, майбутній лісівник не залишив у місцевій бібліотеці жодної непрочитаної книги. З величезного розмаїття професій обрав лісівничу. Студентські роки Василь провів у Лубнах, де навчався у технікумі. Був відмінником, тому обрати перше робоче місце при розподілі було його правом. Успішний випускник відправився на перше робоче місце у Чернігівське лісництво. Відтоді і мережив власну лісову долю. Єдина була розлука з лісом – під час служби в армії.

Потрапивши на Кіровоградщину у 1969 році, більше ніколи не розлучався із степовим регіоном.

Половину свого життя – цілих тридцять три роки – Василь Гервасійович був незмінним лісничим Бобринецького лісництва, яке було підпорядковане Компаніївській лісомеліоративній станції, а з 2008 року – Долинському лісовому господарстві.

Під його керівництвом у районі було створено близько 5 тисяч гектарів захисних лісових насаджень, у тому числі тисячу гектарів лісосмуг. Василь Гервасійович з гордістю називав ці цифри. І цьому було пояснення – досвідчений лісничий твердо стояв на переконанні, що основне у лісовому господарстві – лісокультурне виробництво. Виростити й доглянути – ось що важливо, говорив він, а прийде час – зрубають і без нас.

Одягнена у зелені шати Бобринеччина – це справа рук таланту, високого професіоналізму, патріотизму й ентузіазму Мащенка. З дня у день, з притаманною йому щедрістю душі вкладав він в улюблену справу знання, уміння і досвід. Сьогодні, завдячуючи плодам його праці у зеленій зоні Бобринця, люди мають можливість відпочивати, насолоджуватись гармонійним поєднанням водних просторів, чистого повітря та свіжістю і прохолодою зелених лісових насаджень.

Мало хто знає, з якими труднощами створювалися ці ліси на скелястих бобринецьких землях, на яких щодня ламалися леміхи, як проводився лісівничий догляд за створеними захисними насадженнями, оберігалися зелені оази від пожеж. Це навіки залишилося у пам’яті лісничого Мащенка.

Кіровоградська земля сформувала його, як лісового спеціаліста вищого ґатунку. Ще до приїзду у майже безлісну місцевість знав про місцеві специфічні лісорослинні умови. То ж південні ґрунти, які приховують у собі кам’яні породи, ніби викарбовували у ньому «гранітну» натуру.

Протягом третини століття устиг втілити в життя безліч оригінальних задумів, реалізувати на практиці низку новаторських ідей. В житті – як на довгій ниві - були і підйоми, і падіння. Та наполегливій натурі було усе по плечу, а з гострих дискусій з опонентами він щоразу виходив переможцем.

За зразкову сумлінну працю лісничого 1 класу Василя Мащенка було відзначено не однією високою нагородою. І найзначиміша серед них – почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України, яке присвоєно йому у 1999 році.

Мащенко - з настирливих людей. Відверто принциповий і від душі щирий. Колись це завадило йому вступити до лав Комуністичної партії. Напевне ж, зашкодило і кар’єрному злету. Не був членом партії, а відтак не міг займати високі керівні посади. Однак про це він анітрохи не жалкував. Йому достатньо було свого місця - на посаді лісничого успішно реалізував себе, був знаним у лісівничому товаристві. У свій час Василь Гервасійович Мащенко єдиний від Кіровоградщини отримав запрошення і став одним з 45 учасників Всесоюзного з’їзду лісничих від України, який проходив у Москві.

До Мащенка завжди тягнулися люди. У своїй професії він - один з кращих спеціалістів зі степового лісорозведення, тож за професійними порадами до нього зверталися не лише лісівники-виробничники, а й науковці.

Після більш як піввікового служіння лісам, у 2006 році Василь Гервасійович з чистою совістю передав справи лісівництва Дмитру Богданову. Дуже тішився тим, що не прогадав: віддача від наступника є, а значить, його досвід і знання знайдуть продовження у наступних поколіннях.

Однак, як говорив Мащенко, трохи гірчить на душі від переживань за майбутнє наших лісів. У Бобринецькому районі у резерві лісівників залишилось обмаль земель під посадку лісів. Багато площ уже розпайовано…

Маючи чимало заслуг перед галуззю, можна було б і відпочивати на лаврах .Однак, відчуваючи себе потрібним колегам, Василь Гервасійович не поривав з роботою до останнього подиху. Хоч і не повний день – здоров’я вже було не те - до останнього дня свого життя працював комірником. Бобринчани, крім лісу, вирощують ще й різні сільгоспкультури. Приймати і зберігати цей скарб доручили саме Мащенку, бо надійнішої за нього людини на цю посаду не знайти.

Багато жителів Бобринця прийшло провести в останню дорогу добру і світлу людину, яка готова була завжди прислужитись не лише лісу, а й кожному, хто потребував його допомоги.

Він також високо цінував традиції лісової родини кіровоградщини – не залишати нікого в біді. Пишався тими добрими справами, які створюються руками і любов’ю лісівників, лісовим братством, відданістю колег особливій професії …

Колеги-лісівники, прощаючись з Василем Гервасійовичем Мащенком, звертались до жителів Бобринця з проханням: берегти і примножувати степові ліси рідного краю. Це буде найкращою пам’яттю про лісничого Мащенка, який зробив значний особистий внесок у безпечне екологічне благополуччя Бобринецького району.

Валентина Токарчук,

ветеран лісового господарства