Ясен звичайний є одним із понад 40 видів роду Fraxinus, що ростуть у помірному та субтропічному регіонах північної півкулі. Цей вид не є вибагливим до родючості ґрунту, стійкий до посухи та морозу, росте у лісах, захисних лісових смугах, дендропарках і містах. Здавна люди вживали незрілі плоди ясена, виготовляли з його деревини кілки й дубинки, списи й держаки, луки й рогатини, коромисла й посуд, обіддя коліс і весла, кораблі та лижі, меблі та музичні інструменти. Корою дубили шкіру. Одержували жовту та зелену фарби, фанеру для оздоблення меблів і вагонів. На території України ясенові насадження ростуть на 3% вкритих лісовою рослинністю земель, що перебувають у підпорядкуванні Державного Агентства лісових ресурсів України, та на 6% усіх листяних лісів країни. Участь ясена у насадженнях останнім часом збільшується на сході країни, що пов’язано з високою життєздатністю його насіннєвого та вегетативного поновлення, масовим відпадом клена від вертицильозу, в’яза від голландської хвороби, інших порід – у зв’язку з поширенням шкідливих організмів в умовах зміни клімату. Водночас на санітарний стан ясена також впливають різні чинники, серед яких найбільш небезпечним є так званий халаровий некроз (dieback – дослівно «периферійне відмирання»). Уперше цю хворобу виявлено на початку 90-х рр. на північному сході Польщі та в Литві. Незабаром вона поширилася у Латвію та Естонію, у 2002 р. – у Німеччину, у 2004 р. – у Данію та Чехію, у 2005 р. – в Австрію, у 2007 р. – у Фінляндію, Угорщину, Словенію й Норвегію, у 2008 р. – у Францію, у 2009 р. – у Хорватію й Італію, у 2010 р. – у Бельгію й Нідерланди. У 2011 році підтверджено наявність хвороби у 24 країнах Європи, в 2013 році – у 26. Халаровий некроз у Європі поширювався так стрімко, що було запроваджено окремий проект Європейської Кооперації з науки і технологій (COST) Action FP1103 «Всихання Fraxinus у Європі: розробка порадників і стратегії невиснажливого ведення лісового господарства» (FRAXBACK) (2012–2016 рр.).Основними симптомами халарового некрозу ясена є неодночасний розвиток листя, некрози листя, стовбурів і пагонів, знебарвлення деревини та дочасне опадання листя. Молоді дерева гинуть відразу після ураження, а в старших дерев розвиваються водяні пагони й заміщують відмерлі гілки, причому утворюються кущоподібні скупчення живих і мертвих гілок. Наявність халарового некрозу підтверджено молекулярними методами у 2010 році у зразках із насаджень Харківської області, пізніше – центральних і західних областей (К. Давиденко та колеги із Шведського аграрного університету). Можна припустити, що хвороба з’явилася на межі з Польщею раніше, але використати сучасні методи аналізу тоді не було можливості.Незважаючи на наявність симптомів халарового некрозу на багатьох пробних площах, інтенсивного відпаду дерев ясена у насадженнях Харківської області не відбувалося, а в пагонах із симптомами хвороби з Луганської області збудника цієї хвороби не було виявлено. Це можна пояснити тим, що гриб припиняє розвиток за високої температури повітря та дефіциту опадів упродовж вегетаційного періоду, хоча наступного року за сприятливих умов може продовжити поширення.Другим адвентивним шкідником («прибульцем»), що загрожує ясену, є ясенева смарагдова златка (Agrilus planipennis). На батьківщині – в Азії – вона не дуже шкодить ясену маньчжурському, а після проникнення до Північної Америки спричинила відпад усіх видів ясена, крім чотиригранного (F. quadrangulata). Природні умови американського континенту виявилися сприятливими для багатьох прибульців із Європи, зокрема наших короїдів хвойних лісів, непарного шовкопряда, золотогуза тощо. Ясенева смарагдова златка на початку тисячоліття потрапила в Москву зі садивним матеріалом або пакувальною тарою. Цей вид поширився до Смоленська, що недалеко від Білорусі, та до Воронежа, що зовсім недалеко від території України. Водночас у зелених насадженнях Москви спалах цієї златки вже згасає під впливом суворих зим або місцевих ентомофагів. В Європі ясеневу смарагдову златку очікують, синтезуючи феромон і розміщуючи пастки.Погіршення санітарного стану ясена в різних природних зонах України зареєстровано з 2006 року. Ослаблення й відпад дерев пояснювали як дією кліматичних чинників (зокрема зниженням рівня ґрунтових вод), так і змінами мікроклімату (зокрема у насадженнях, які межували зі зрубами). На вологих ділянках переважали кореневі гнилі (зокрема, спричинені опеньком), на менш вологих – туберкульоз, у розріджених насадженнях листя пошкоджували комахи. Під час спалахів масового розмноження комах-поліфагів, тобто спроможних живитися листям багатьох порід, зазвичай личинки найдужче пошкоджували листя дуба, але після його об’їдання переміщувалися на інші породи, зокрема на ясен, в’яз, клен, липу тощо. Унаслідок живлення листям цих порід личинки виживали, але мали менші розміри та плодючість, аніж у випадку живлення листям дуба. Чисельність шкідника зменшувалася, й він знову зосереджувався на дубі. Тому помітного об’їдання дерев ясена під час таких спалахів не виявляли.Інші комахи живляться лише або переважно листям ясена. Серед них – шпанська мушка (Lytta vesicatoria), яка має дуже цікавий цикл розвитку, та ясенові пильщики – чорний (Tomostethus nigritus) і білоцятковий (Macrophya (Pseudomacrophya) punctum-album). Останні траплялися у лісових смугах і парках з 2002 року спорадично, а з 2012 року – майже щорічно. Наприкінці травня ясени стоять зовсім голі на тлі вкритих листям в’язів, лип і кленів. Наступного року ці ясени знову вкриваються листям усупереч думці про те, що 2–3-разове об’їдання листя спричиняє відпад дерев. Щоправда, під час взяття кернів для оцінювання приросту виявлено інтенсивний розвиток ядрової гнилі. Дослідження видового складу збудників і встановлення термінів появи гнилі на різних ділянках ще тривають, але можна припустити, що заселення пильщиками є індикатором зниження опору цих дерев.Нещодавно у Харківській області виявлено ще одного специфічного шкідника листя ясена – ясенового слизистого довгоносика (Stereonychus fraxini), який завдає значної шкоди цій породі у південних регіонах (Молдові, Румунії). Унаслідок живлення цього довгоносика на листі можливо побачити багато дрібних отворів, що зменшує поверхню фотосинтезу та створює умови для проникнення патогенних організмів.У пасивному перенесенні збудників хвороб ясена можуть брати участь будь-які комахи, які живляться його вегетативними або генеративними органами. Це – ясеновий довгоносик-насіннєїд (Ligniodes enucleator), ясенева галиця (Dasineura fraxini), ясеневий повстяник (Fonscolombea fraxini), ясенева листоблішка (Psyllopsis fraxini), ясенева листокрутка (Tortrix convayana) та ясенева плодожерка (Pseudargyrotoza conwayana).Дерева ясена, ослаблені різними чинниками, заселяють лубоїди великий ясеновий (Hylesinus crenatus), строкатий ясеновий (Lesperesinus varius) і маслинний (Hylesinus oleiperda). Заселення лубоїдами молодих ясенів у вуличних посадках спричиняє відпад дерев, тоді як таку саму щільність поселень дерева ясена діаметром 30 см не відчувають. Під час узяття кернів для вивчення приросту заселених лубоїдами дерев ясена виявляли ядрову гниль, тобто ці жуки вибирають для заселення ослаблені дерева, які мають на вигляд здорову крону. Ясеневі лубоїди прогризають ходи для додаткового живлення та зимівлі у здорових деревах із поживним лубом і щороку повертаються на них. Дерево утворює нарости калюсу в цих місцях, які, якщо не роздивитися ходів, нагадують нарости, утворені під час розвитку туберкульозу (збудник – фітопатогенна бактерія Pseudomonas syringae pv.savastanoi), гриба Nectria galligena або молі Prays fraxinella, яка розвивається у пагонах.Нарости на ясені описані у середині ХІХ століття в Німеччині та одержали назву Eschenrindenrosen («рози кори ясена»). Визначено особливості, за якими можливо розрізнити зазначені вище причини утворення цих наростів. Розвиток ураження нектрією майже завжди починається з бруньки, листкового рубця, залишка гілки або мертвої гілочки, гілки відмирають, а листя дочасно опадає.Під час розвитку туберкульозу на уражених гілках і стовбурах утворюються невеликі м’які пухлини, на них наростає тканина з лабіринтоподібними порожнинами, які у вегетаційний період заповнені сірою липкою рідиною без запаху. Потім пухлини підсихають, розтріскуються, кора над ними поступово відмирає. Під ураженою кіркою в деревині утворюються порожнини, раковини, заповнені темною масою. З часом ділянки ураження розростаються, часто зливаються. Приріст деревини зменшується, а якість її погіршується.У багатьох регіонах одночасно відмічені симптоми халарового некрозу та окоренкових гнилей, зокрема спричинених різними видами опенька (Armillaria spp.). Доведено, що в таких випадках насамперед дерева заражає збудник халарового некрозу, а потім приєднується опеньок. Водночас за відсутності халарового некрозу опеньок також доволі поширений, хоча в сухі роки не утворює плодових тіл.Самі собою гнилі, спричинені опеньком, мало впливають на якість деревини на висоті понад один метр. Водночас вони прискорюють відпад дерев і зменшують їхню стійкість до дії вітру, що є небезпечним для працівників, відвідувачів лісу і транспортних засобів.Зважаючи на небезпеку поширення халарового некрозу одночасно з окоренковими гнилями, необхідно під час моніторингу стану насаджень оглядати як крони, так і кореневу шийку дерев ясена. Дерева з наявністю ознак окоренкових гнилей і втратою понад 50% обсягу крони доцільно відводити у рубку під час чергового догляду, оскільки висока ймовірність приєднання інших патогенних організмів і значного погіршення якості деревини.Глибину поширення гнилі можливо визначити на керні, взятому за допомогою прирістного бурава, за допомогою резистографа (ЛВ 2019, №1) або приблизно за непрямими ознаками. Якщо дерево уражене халаровим некрозом і опеньком, а гниль поширилася більш ніж на 20% площі перерізу, то приріст дерева зменшений, а ймовірність його відпаду найближчим часом є дуже високою. Такі дерева також слід вилучити під час рубок догляду, щоб зменшити ризик травмування працівників і відвідувачів.Водночас трапляються дерева з некрозами невеликої площі, які дерево змогло заростити своїми тканинами. Такі дерева є стійкими до хвороби, і хоча з них можна було б одержати деревину, доцільно їх залишити і сприяти розвитку їхнього потомства.Зазвичай розвиток водяних пагонів на деревах ясена, ослаблених різними чинниками, сприяє відновленню крон. Водночас за наявності у насадженні збудника халарового некрозу його проникнення у дерево полегшується саме через водяні пагони.Дерева ясена з невисокою дефоліацією або невисокою часткою водяних пагонів в осередках халарового некрозу можуть із певною ймовірністю вижити або загинути. Вони мають гірший ріст і не є придатними для одержання деревини високої якості, але забезпечують упродовж тривалого часу екологічні послуги – виділяють кисень, притінюють ґрунт і захищають його від ерозії, є місцем перебування, зимівлі чи розмноження багатьох організмів, пов’язаних із ясеном. Досвід вчених і практиків із регіонів, де поширений халаровий некроз, свідчить про більшу стійкість до хвороби мішаних насаджень.Незважаючи на виявлення грибів-антагоністів і фунгіцидів, які гальмують ріст колоній збудника халарового некрозу в лабораторних умовах, їхнє використання можливе лише у розсадниках, але тривалість дії такого захисту невелика.Особливу увагу дослідників зосереджено на відборі стійких до збудника хвороби дерев ясена, оскільки у випадку зникнення цієї породи високі показники продуктивності окремих дерев, що залишилися, вже не матимуть значення.
Валентина Мєшкова
«Лісовий Вісник» №2 (березень-квітень) 2019
|
