Компаніївське лісове господарство

Після встановлення радянської влади система організації і управління лісовим господарством змінювалася майже 30 разів. Ліс – культура поколінь. До віку стиглості він росте багато десятків, а то й сотню років. Бажано, щоб лісничий і директор лісгоспу працювали на одному місці десятки років і передавали своїм нащадкам ліс у кращому стані, ніж одержували його від своїх попередників.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції і зречення царя Миколи II від престолу органи управління, які існували в царській Росії, були ліквідовані. Восьмого листопада 1917 року Другий Всеросійський з’їзд рад ухвалив Декрет про землю, за яким природні багатства, зокрема, земля, ліси і надра були націоналізовані, тобто оголошені всенародною власністю. Більшовики, захопивши владу, проголосили гасло «Грабуй награбоване», і започаткували страшенне моральне розтління народу, розв’язали зоологічні інстинкти у людей без совісті й честі, дали волю їхнім підлим якостям, зняли з них моральні гальма, благословили руйнацію і деспотизм. У лісах України як колишніх державних, так і приватних, розпочалися масові самовільні рубки і розкорчовування деревостанів.

22 січня 1918 року Україна проголосила про утворення своєї незалежної держави – Української Народної Республіки, а 13 січня 1919 року було ухвалено «Закон про ліси УНР». 27 грудня 1918 року Раднарком РРФСР ухвалив постанову про створення Головного лісового комітету, який мав опікуватися заготівлею дров для опалення та інших потреб. Діяльність цього комітету поширювалася на всі райони України, які загарбувала червона армія. В періоди, коли існували органи влади УНР, у складі Міністерства земельних справ лісовим господарством керував Лісовий департамент.

У той період, коли Українською державою керував гетьман П. Скоропадський (травень-листопад 1918 року) в Україні були відновлені закони, які діяли в царській Росії, в тому числі, й положення про збереження лісів 1888 року. Тоді ж відновили свою роботу дореволюційні Губернські Лісоохоронні Комітети. Керував лісовим господарством Лісовий департамент, підпорядкований Міністерству хліборобства. Очолював його видатний вчений-лісівник Б.Г. Іваницький.

До жовтневого перевороту у дев’яти українських губерніях діяли Києво-Подільське, Харківсько-Полтавське, Холмсько-Волинське, Херсонсько-Бессарабське і Таврійсько-Катеринославське територіальні лісові управління, а також Управління начальника Лісових справ Чернігівщини. Цим управлінням безпосередньо було підпорядковано 149 лісництв, 429 об’їздів, 2216 обходів.

У березні 1920 року для керівництва лісовим господарством в українських губерніях, які увійшли до складу УСРР, у складі Наркомзему організували Всеукраїнське управління лісовим господарством (ВУПЛ), а в губерніях у складі земельних органів губернські управління (ГЛУ), яким безпосередньо підпорядкували лісництва. ВУПЛ очолив видатний вчений О.Г. Марченко. Його заступниками призначили професорів, відомих учених В.Я. Гурського, Б.О. Шустова і О.І. Колесникова. Вищезгадані вчені, маючи величезний науковий і практичний досвід у справі ведення лісового господарства, намагалися стабілізувати ситуацію, створити інструктивну і нормативну базу, організувати нові лісництва (до 1917 року в українських губерніях майже 80% лісів належало приватним власникам) та провести в них лісовпорядкування, розгорнути роботи зі створення лісових культур.

Організація нових лісництв на базі колишніх приватних лісів розпочалася у 1920 і продовжувалася у 1921 році. В ті ж роки створили повітові лісові підвідділи, ліквідовані у 1921 р. Організовані лісництва не мали контор, телефонного зв’язку, коней і більшість з них деякий час існували лише на папері. У зв’язку з катастрофічною нестачею спеціалістів лісового господарства у 1920 році органи радянської влади зобов’язали спеціалістів-лісівників зареєструватися і приступити до роботи. Тих, хто ухилявся від реєстрації, притягували до відповідальності за законами військового часу, як дезертирів (Київський облдержархів (КОДА), фонд р-349, опис 1, справа 17, арк. 6). У Київській губернії і Києві у 1921 році нараховувалося вчених-лісівників 60 чоловік.

Радянська влада призначала на посади лісничих не спеціалістів, а членів ВКП(б). Більшість з них вміли лише читати і в анкетах писали «освіта домашня». У Київській губернії, станом на 1918 рік, налічувалося лише 28 державних лісництв, лісничі та їх помічники, яких радянська влада вважала представниками колишнього панівного класу, були вбиті або виїхали у міста. У Київській губернії у 1920–1921 роках організували 74 лісництва. Отже, проблема забезпечення лісництв кадрами стала тоді проблемою номер один. Проте і в таких умовах керівники ВУПЛу зуміли налагодити ведення лісового господарства. Сприяло наведенню деякого порядку в лісах прийняття ВУЦВК «Закону про ліси УСРР» (1923 рік).

Практика показала, що ГЛУ не можуть ефективно керувати великою кількістю лісництв, тому у 1923 році розпочалося створення збільшених лісництв, які стали прообразами майбутніх лісгоспів. Кожному збільшеному лісництву підпорядковувалося 7–12 звичайних лісництв.

Незважаючи на колосальний дефіцит спеціалістів лісового господарства, органи радянської влади ухвалили постанову про чистку кадрів лісництв від антирадянських елементів (КОДА, фонд 349, опис 1, спр. 1138). Головним критерієм при атестації лісничих та їх помічників були не професійні і ділові якості, а їх політична благонадійність та відданість радянській владі (КОДА, фонд 712, опис 1, спр. 47; фонд 349, опис 1, спр. 1138). По Україні з 13100 працівників лісової охорони, станом на 1 січня 1924 року, «вичистили» 3800 лісників і об’їждчиків (КОДА, фонд р-712, опис 1, спр. 65).

9–13 березня 1924 року губернський з’їзд робітників землі та лісу Київщини підбив підсумки чистки працівників лісового господарства. Без роботи тоді залишилося лісничих 31%, помічників 23, лісокультурних наглядачів 42, рахівників 24 і лісової охорони 38% (КОДА, фонд р-712, опис 1, спр. 65).

В Україні кількість спеціалістів з вищою освітою з року в рік зменшувалася: у 1923–1924 рр. працювали 201 чоловік, 1924–1925 рр. – 188, у 1925–1926 рр. 134 особи (журнал «Лесовод», № 8, стор. 13). Практика чисток продовжувалася і в наступні роки. Незважаючи на випуск спеціалістів вузами, станом на 1930 рік, тільки 15% інженерно-технічного персоналу мали вищу, а 35% лише початкову освіту.

У травні 1925 року ВУЦВК та РНКУСРР ухвалили постанову про передачу селянським громадам 1681685 десятин лісів, з них із правом розкорчовування 847996 десятин. Ця операція викликала зміни в організації та управлінні лісовим господарством у багатьох районах України.

З 1923 по 1930 рр. керував ВУПЛом Шаляхін, який закінчив церковно-приходську школу, але він був розумною людиною і робив те, що йому рекомендували заступники-професори В.Я. Гурський, Б.О. Шустов і О.І Колесников.

Керівники ВУПЛу намагалися дотримуватися основоположних принципів ведення лісового господарства, зокрема, сталості і не виснажливості лісокористування. Науковою основою, на підставі якої ухвалювалися рішення, була класична лісова наука, насамперед, вчення Г.Ф. Морозова про ліс і роботи М.М. Орлова з економіки й організації лісовпорядкування. На ведення лісового господарства впливали вкрай негативні стосунки з лісовою промисловістю, яку не влаштовували правила рубок і обсяги рубок головного користування.

У 1923 році розпочалися і в 1925 році закінчилися заходи із ліквідації губерній і організації округів та окружних управлінь лісового господарства. У 1932 році створюються перші області й обласні та міжобласні управління лісового господарства, а окружні управління ліквідовуються.

У 1929 році на базі збільшених лісництв розпочалося створення лісгоспів, але 27 грудня того ж року Рада праці і оборони СРСР ухвалила постанову «Про організацію лісового господарства і лісової промисловості», а Раднарком СРСР вирішив передати всі лісозаготівлі Вищій Раді Народного господарства, тобто лісовій промисловості. У січні 1930 року ВУПЛ ліквідували і в зоні Полісся та північних районах Лісостепу на базі щойно організованих лісгоспів створили ліспромгоспи, а 112 лісництв перетворили в лісозаготівельні дільниці. Після підпорядкування лісового господарства лісовій промисловості по всій території України розпочалися концентровані рубки і вибіркові рубки кращих дерев навіть у середньовікових деревостанах. Керівників ВУПЛу арештували за «намагання зберегти колишні поміщицькі ліси», а лісове господарство, як самостійну галузь, ліквідували. За кілька років лісове господарство України довели до катастрофічного стану. Лісовідновлення лише на деяких зрубах зводилося в основному до примітивного сприяння природному поновленню.

31 грудня 1931 року РНК СРСР ухвалив постанову про поділ лісів європейської частини держави на лісопромислову і лісокультурну зони. В Україні в лісопромислову зону включили 48 лісгоспів Полісся і північної частини лісостепу. Ліси на цій території підпорядкували лісовій промисловості, лісгоспи перетворили в ліспромгоспи, а 112 лісництв у лісозаготівельні дільниці. 61 лісгосп (степову і частково лісостепову зони) включили в лісокультурну зону і підпорядкували тресту «Укрдержліс» (керуючий Губа). Який перебував у складі Наркомзему УСРР.

5 січня 1932 року Постановою ЦВК і РНК СРСР ВРНГ ліквідували і замість неї створили Народні комісаріати, в тому числі, й лісової промисловості. В Україні створили Управління уповноваженого Наркомліспрому СРСР при РНК УСРР. Ця структура проіснувала до 1936 року. 22 жовтня 1936 року в Україні організували Наркомат лісової промисловості УСРР. Деякі законодавчі акти, що видали органи державної влади в період з 1936 по 2013 рік, подаємо у вигляді таблиці.

За останні майже 100 років унаслідок безглуздих реформ неодноразово лісове господарство доводили до катастрофічного стану. Найкращі результати в роботі цієї галузі були тоді, коли вона мала статус Міністерства лісового господарства України.

Павло ВАКУЛЮК,
професор,
“Лісовий і мисливський журнал”