Компаніївське лісове господарство

І

нтерв’ю Віктора Червоного.

Ми продовжуємо рубрику, у якій ведемо мову з колишніми керівниками лісової галузі. Сьогодні гість редакції – Голова Державного комітету лісового господарства України 2005–2006 років, перший віце-президент Всеукраїнської асо­ціації мисливців та користувачів мисливських угідь, Заслужений працівник лісового господарства України Віктор Червоний.

– Вікторе Олександровичу, як би Ви проаналізували той стан справ, у якому опинилася сьогодні галузь?

– Лісова галузь завжди показувала високу результативність, і нині вона продовжує ефективно працювати, на жаль, тільки на виживання, незважаючи на всі перепони, які їй чинять окремі політики. Сьогодні лісівників безпідставно звинувачують у «всіх гріхах».

Але треба бути об’єктивним: у кожній галузі є порядні і непорядні люди. На жаль, ми живемо у такому суспільстві сьогодні, де не можна сказати, що усі абсолютно чесно працюють, але у більшості – це фахові і чесні люди, які віддали все своє життя лісу. І сьогодні відбувається все це чисто з політичних інтересів окремих політиків, аби прибрати до рук – назвемо речі своїми іменами – останню державну власність. І весь час формують думку суспільства, що це – галузь злодіїв, вона працює неефективно, а раз неефективно, треба її реформувати, а реформувати яким чином? Треба передати у приватні руки! Це ж не нове!

Сьогодні вже якісь паростки надії з’явилися: в держбюджеті 2019 передбачені хоч невеличкі, але кошти для допомоги лісогосподарським підприємствам Півдня і Сходу. На щастя, нинішнє керівництво галузі дослухається до фахівців, але мінусом є те, що керівництво недоукомплектоване. Погано, коли в державі в багатьох сферах немає повноцінно призначених керівників, а працюють «виконуючі обов’язки», які не несуть повної відповідальності за свої рішення.

Я з великою повагою ставлюся до Володимира Бондаря, як до людини, яку знаю ще з 2005 року як керівника Волинської області, і який має достатній досвід господарника і політика, і який, спираючись на підтримку фахівців лісогосподарської галузі, може достатньо ефективно управляти галуззю (якби йому ще дали б таку можливість!).

Галузь вистояла за рахунок солідарності здорових сил і за рахунок фінансової підтримки ресурсних областей. Ситуацію вдалося утримати під контролем.

– Сьогодні «реформатори» посилаються на те, що лісова галузь неефективна. Але у часи Вашого керівництва її теж у цьому звинувачували. І теж проводили реформи.

– Я очолив галузь після Помаранчевої революції. І Президентом, який мене призначав, ставилися певні вимоги. Тоді пишалися тим, що звільнили кілька тисяч державних службовців. І мені теж було поставлене завдання – змінити кадри. Але коли почали пропонувати кандидатури на ще не вакантні посади, я зрозумів, що прийдуть нефахівці лісової галузі, у яких на меті не збереження лісів, а зовсім інше. Тому я став на захист і кадрового потенціалу галузі, і її в цілому. Я вважаю своїм здобутком, що мені вдалося зберегти практично всі кадри на керівних посадах. Це було надзвичайно важко зробити. Тому що було складно переконати керівництво держави і окремих її регіонів, яке звикло дивитися на ліс, як на місце, куди приїжджають відпочивати, збирати гриби, полювати, а лісівники своїми рубками заважають це робити. Тоді під гасло «змінити всіх керівників» були спроби окремих політиків довести, що лісівники – не зовсім порядні, злодійкуваті, що треба забрати у них бензопилу, щоб лісівники не рубали ліс, а лише його охороняли, а комерційні структури рубали та продавали деревину. Але тоді говорили більш толерантно, що, мовляв, держава не є ефективним власником лісів. І тому треба реформувати таким чином, щоб був ефективний власник. А ефективний власник, нам вдовбують у голови, може бути тільки приватник. Але у нас в Конституції записано, що ліс – це народна власність. І якби держава хоча б трішечки приділяла цій власності увагу, як колись, коли працювати у лісі було почесно, коли лісівники були шанованими людьми на селі, у районі, то результати роботи галузі були б значно вагомішими.

Тому, коли я зрозумів небезпеку для галузі, ми провели величезну роботу. Апаратом Державного комітету лісового господарства разом із народними депутатами Валерієм Самоплавським і Миколою Шершуном був підготовлений та поданий до Верховної Ради новий Лісовий кодекс, де були закладені ті основи, які сьогодні не дозволяють нечистим на руку політикам добратися до лісових ресурсів. Була підтверджена державна власність на ліси, обмежена можливість розбазарювання їх земель. У 2006 році Кодекс був прийнятий конституційною більшістю. Це був перший крок. На розширеній нараді в Івано-Франківську ми переконали Президента Ющенка В.А. про необхідність підписання цього Кодексу, хоча були серйозні протидії деяких урядовців, які лобіювали бізнес-структури. Президент підписав Лісовий Кодекс і доручив керівництву галузі реформувати її, спираючись на досвід європейських країн, зокрема, Польщі, Литви. Державним комітетом була розроблена Концепція реформування та розвитку лісового господарства, і яка була затверджена Урядом. І Президент, і Уряд, і галузь знали і розуміли, в якому напрямку йдуть реформи, та підтримували їх.

У Концепції ми задекларували, що маємо довести лісистість країни до 20 відсотків, для чого за 10 років маємо посадити 1 млн гектарів нових лісів. І почавши з декількох тисяч гектарів, за 2 роки вийшли на 30 тис. гектарів створення нових лісів, з планами за кілька років досягнути 120 тис. га щорічно. Почали активно розвивати лісонасіннєву справу, розсадництво та прийом земель під залісення.

У 2006 році у Канівському районі на Черкащині ми вперше за участю Президента і Кабінету Міністрів у повному складі провели акцію «Майбутнє лісу у твоїх руках!». Коли ми показали різні способи створення нових лісів як механізованим, так і ручним способом, коли урядовці і Президент побачили крихітні сіянці, якими проходить посадка лісу, і побачили важку і копітку працю працівників по їх посадці і догляду за ними, нас почали зовсім по-іншому сприймати. І тоді пішло фінансування на створення нових лісів.

А що сьогодні? За відсутності фінансування, призупинення передачі земель і державної підтримки, за минулий рік було створено лише 1900 гектарів нових лісів, якщо я не помиляюся. Завдання, передбачені концепцією, фактично провалено і не з вини лісівників. Хоча навіть у тяжкі повоєнні роки на Півдні та Сході були створені сотні тисяч гектарів нових лісів. Держава опікувалася цими питаннями і приділяла їм серйозну увагу. А сьогодні держава усунулася від їх вирішення: немає ані землі, ані коштів, ліквідовуються підприємства. Що ж залишимо по собі нащадкам?

На сьогодні іншої Концепції реформування галузі немає, як і немає єдиного бачення її розвитку. Треба терміново підготувати і подати проект Закону «Про лісову політику». І якщо він буде прийнятий Верховною Радою, тоді всі гілки влади мають чітко його виконувати.

– Сьогодні Ви представляєте Асоціацію мисливців та користувачів мисливських угідь. В чому Ви бачите завдання Асоціації?

– Почну з того, що Держліс­агентство є також і центральним органом влади з питань мисливського господарства. В свій час я також серйозно займався цими питаннями. А сьогодні я долучився до роботи у новоствореній Асоціації мисливців і користувачів мисливських угідь. З мисливцями сталося фактично те ж, що й з лісівниками. З них зробили варварів та вбивць. В усьому світі розвивається рух зелених, веганів. В Україні псевдоекологи кричать, що треба заборонити полювання, що мисливці – вороги усього живого. І суспільство це сприймає, тому що не знає, що крім мисливців ніхто не опікується тваринним світом. Користувачі мисливських угідь – це колективи мисливців, об’єднані в товариства, клуби, асоціації тощо, які на закріплених ними територіях охороняють тварин, підгодовують їх, займаються розведенням мисливських тварин, завозячи їх з інших регіонів України та з-за кордону. Оскільки зацікавлені в тому, щоб тварин було достатньо і щоб можна було їх добувати, підкреслюю, виключно законним шляхом у межах затвердженими державними органами лімітами добування. Мисливці не живуть одним днем. Для них треба охороняти сьогодні, щоб полювати завжди. Це культура, яка виховувалася тисячоліттями. Треба розділити поняття мисливства і браконьєрства. Браконьєр – справжній ворог мисливців, які опікуються тваринами.

За статистикою, у цивілізованих країнах до мисливців ставляться з повагою. У європейських країнах 80 відсотків населення підтримують діяльність мисливців з точки зору охорони тваринного світу.

У нас сьогодні усе покладено виключно на плечі мисливців, і одночасно їх ще й лають. І коли міністр екології дозволяє собі різкі випади на адресу мисливців, це говорить про низький рівень культури того самого міністра і його невігластво у цих питаннях. Коли в ефірі на Радіо «Свобода» між мною та міністром екології виникла розмова з приводу охорони лося, я запитав: «Ви внесли лося до «Червоної книги», чи передбачили хоч одну копійку на його охорону?». Адже для охорони його, підгодівлі як, скажімо, й зубра, необхідно кошти, в тому числі, і на інші заходи, зокрема, на компенсацію шкоди, якщо тварини завдадуть такої сільгоспугіддям. Відповідь була – «Ми запропонували мисливським господарствам передати усіх лосів для належного утримання до нас, якщо у них немає коштів». Тобто як це – передати, адже лось – не корова, не свійський кінь.

В Україні тільки офіційно сьогодні 400 мільйонів гривень мисливські господарства, за їхніми звітами, вкладають в охорону тваринного світу, підгодівлю тварин. Чи може держава виділити 400 мільйонів, якщо нам, лісівникам не може 200–300 мільйонів дати на галузь? І знайти ще фахівців, які б за ті копійки ще хотіли б це робити?

Сьогодні треба щоб і держава, і суспільство підтримували, розуміли мисливців, знаходили спільну мову. От саме для того ми і створили цю асоціацію. Сподіваємося на розуміння у мисливському середовищі. Коли нас підтримають на усіх рівнях – районному, обласному, державному – мисливці об’єднаються і зможуть представляти потужну силу і впливати на громадську думку.

Громадська думка тоді буде об’єктивна, коли суспільство отримуватиме інформацію з декількох джерел – від екологів, мисливців, лісівників. І зрозуміє, що кричати і забороняти завжди легше, ніж насправді щось зробити корисне для суспільства і держави.

І наша асоціація якраз ставить перед собою завдання пропагувати цивілізовані методи полювання, внести зміни до законодавства, які б сприяли як охороні тваринного світу, так і розвитку мисливського господарства, формувати об’єктивну думку громадськості щодо мисливців і полювання. І таким чином досягти того стану розвитку галузі, який є сьогодні у європейських країнах.

– На Вашу думку, чи потрібно політизувати галузь, аби вирішити її нагальні проблеми?

– Звичайно, серед лісівників можуть бути прихильники різних партій. Але необхідно об’єднувати зусилля і працювати в усіх напрямках для досягнення позитивних змін у галузі. Дуже важко працювати, коли немає представників нашої галузі у Верховній Раді, де необхідно вирішувати питання змін до лісового та мисливського законодавства та фінансування галузі. Треба вирішувати і питання координації діяльності Держлісагентства міністром АПК. Оскільки в самому міністерстві не створено належного департаменту лісового господарства, укомплектованого відповідними фахівцями.

У тих же поляків, чехів, словаків є Генеральна дирекція лісів, яка веде господарську діяльність, і є Генеральна дирекція у складі одного з міністерств. Там працюють висококваліфіковані фахівці лісового господарства, що забезпечують розробку законодавчих актів, нормативних документів та здійснюють державний контроль.

Я – оптиміст. Вірю в справедливість та сподіваюся, що на галузь чекають кращі часи, і лісівники доведуть, що вони, в першу чергу, турбуються про український ліс, про стале і невиснажливе лісове господарство, а рубка лісу – це лише збір урожаю: деревина йде на задоволення потреб суспільства, а кошти від її реалізації поповнюють державний бюджет, йдуть знову ж таки на відтворення лісів, їх охорону та захист, розширене лісорозведення. Вірю, що професія лісівника займе достойне місце серед найбільш шанованих суспільством професій.

Віталій ГОПКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

https://ekoinform.com.ua/?p=5219